Логотип Рівного

travel.rv.ua - туристичний сайт міста Рівне

ТУРИСТИЧНИЙ САЙТ РІВНОГО

Home Логотип Рівного Twitter Facebook Google+

Тут відійшли у вічність безвинно убієнні понад 17 тисяч мешканців Рівного.

Перший скромний пам'ятник на місці розстрілу з'явився одразу по визволенню міста у 1944 році. Дещо підкоригували його, встановивши зверху зірку Давида, уже після Перемоги, у 1945 році. Пізніше про трагедію 6 листопада 1941 року радянська влада воліла мовчати. У роки війни Сосонками називали урочище за три кілометри від Рівного. Тепер – це фактично вулиця Київська. В'їзд до меморіалу розташований практично навпроти підприємства "Укрбурштин", одразу за шикарним автосалоном. Угору до меморіалу веде вузька дорога, перекрита шлагбаумом. Поруч – жодного вказівника, який би інформував про це. Напередодні екзекуції, 5 листопада 1941 року, в Рівному було розклеєно наказ гебітскомісара Беєра про те, що особи єврейської національності, які не мають посвідчень з місць роботи, повинні з'явитися зі своїми родинами 6 листопада, до 6 години ранку на майдан на Грабнику (приблизно там, де нині школа №10). При собі належало мати особисті документи та найцінніші речі вагою не більше 8 кілограмів. Звідти усіх буцімто мали відправляти до таборів. У місті мають право залишатися лише власники посвідчень, виданих службою праці, але їм під загрозою смерті заборонили виходити на вулицю 6 і 7 листопада. Куди насправді поведуть нещасних – знали тільки члени юденрату та наближені до них. Але через страх перед німцями вони приховували це від населення. Пізніше усім наказали шикуватися у колону й рушати. В оточенні конвою євреїв повели через передмістя Грабник, село Видумку (нині район автовокзалу, вулиць Бандери, Відінської, Грушевського, Київської), далі Київським шляхом до урочища Сосонки. Серед приречених були матері й батьки, діти й старі, відомі рівненські лікарі, юристи, музиканти, успішні підприємці... Вони йшли назустріч своїй смерті, ще не здогадуючись про це. Коли колона дісталася Сосонок, а людей партіями почали виводити з натовпу й підводити до заздалегідь викопаних ям, вони зрозуміли, що жити їм залишилося лічені хвилини. Дехто почав благати помилувати, жінки – голосили, діти, ще не зовсім зрозумівши, що відбувається, й собі почали плакати, дехто, наче заціпенівши, мовчав. Були й такі, що намагалися втікати, хоча суцільний ланцюг охорони оточував місцевість. По втікачах стріляли з кулемета та кидали гранати. На краю ями нещасних примушували роздягатися й голими йти по колодах, перекинутих через яму. Тоді лунали автоматні чи кулеметні черги, і жертви падали до ями. Нелюди задля розваги урізноманітнювали способи вбивства. Декого примушували підходити до ями й тоді стріляли у потилицю. Інших ставили перед ямою на коліна, або примушували бігти до ями, і коли людина наближалася до неї, стріляли.

Джерело: vse.rv.ua